FLAME LAWYER LADY // Сайт практикующего юриста

 

Оскарження висновку лікаря про наявність психічного захворювання

Моя публикация в Юридической газете



Оскарження висновку лікаря про наявність психічного захворювання

Здоров’я людини - це цінність та первинна і вихідна передумова життєдіяльності кожної людини. Право на охорону здоров'я виступає однією із гарантій права на життя з огляду на те, що право на життя є визначальним у системі прав людини, а здоров'я людини є одним із головних критеріїв повноцінного життя, умовою якості життя.
Психічне здоров'я та психічне благополуччя людини є найважливішими складовими високого рівня якості її життя. Психічне здоров’я дозволяє людині вважати своє життя щасливим, повноцінним та значущим, бути активним і творчим членом суспільства.
Високий рівень психічного здоров'я населення є важливим фактором соціальної єдності, продуктивності праці, суспільного спокою та стабільності оточуючого середовища, що сприяє зростанню соціального капіталу та економічному розвитку суспільства.
З метою з'ясування: наявності чи відсутності в особи психічного розладу, потреби в наданні їй психіатричної допомоги, а також для вирішення питання про вид такої допомоги та порядок її надання проводиться психіатричний огляд особи.
Порядок проведення психіатричного огляду особи визначений в ЗУ «Про психіатричну допомогу». Цей Закон в ст. 3 ставить основоположну презумпцію про те, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.
Закон України “Про психіатричну допомогу” у ст. 11 встановлює, що психіатричний огляд проводиться лікарем-психіатром на прохання або за усвідомленою згодою особи. Психіатричний огляд особи може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:
- вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих;
- неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність;
- завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.
Рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром за заявою, яка містить відомості, що дають достатні підстави для такого огляду. Із заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.
При цьому останній із варіантів дає найбільше можливостей для зловмисних зловживань. При цьому більшість експертів зазначають, що найбільше порушень у сфері судової психіатрії так чи інакше пов’язано з суперечками з питань власності на нерухомість та інше цінне майно.
Заява про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обгрунтовують необхідність психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіатра. Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей, необхідних для прийняття відповідного рішення.
У невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обгрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, заява про психіатричний огляд особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним негайно.
У випадках, коли відсутні дані, що свідчать про наявність обставин, передбачених ч. 2. та 3 ст. 11 Закону “Про психіатричну допомогу”, заява повинна бути подана у письмовій формі та містити відомості, що обгрунтовують необхідність проведення такого огляду. У разі встановлення обгрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр направляє до суду за місцем проживання цієї особи заяву про проведення психіатричного огляду особи в примусовому порядку. До заяви додається висновок лікаря-психіатра, який містить обгрунтування про необхідність проведення такого огляду, та інші матеріали. Психіатричний огляд особи проводиться лікарем-психіатром у примусовому порядку за рішенням суду.
Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов'язаний відрекомендуватися особі, яка підлягає огляду, або її законному представнику як лікар-психіатр, назвати своє прізвище, місце роботи та викласти мету огляду.
Дані психіатричного огляду з висновком про стан психічного здоров'я особи, а також причини звернення до лікаря-психіатра та медичні рекомендації фіксуються у медичній документації.
Вищезазначений висновок про стан психічного здоров’я особи можна оскаржити на підставі ч. 1 ст. 32 Закону України “Про психіатричну допомогу”, яка встановлює, що рішення, дії чи бездіяльність осіб, які порушують права, свободи та законні інтереси громадян при наданні їм психіатричної допомоги, можуть бути оскаржені, за вибором цих громадян, до власника психіатричного закладу або власника психоневрологічного закладу для соціального захисту чи спеціального навчання, або уповноваженого ними органу, або до вищестоящих органів (вищестоящих посадових осіб), або безпосередньо до суду.
Крім того, ст. 33 Закону України “Про психіатричну допомогу” встановлює відповідальність за порушення законодавства про психіатричну допомогу, а саме: особи, винні у порушенні законодавства про психіатричну допомогу, несуть відповідальність згідно з законами України.
Зробимо аналіз законодавства України та розглянемо детальніше це питання.
Конституція України у ст. 3 проголошує визнання людини, її життя та здоров’я, честі і гідності, недоторканості та безпеки найвищою соціальною цінністю. Регулюючий вплив конституційної держави на соціальну сферу життєдіяльності суспільства передбачає законодавче регулювання найважливіших відносин у сфері охорони життя та здоров’я людини. Засади соціальних відносин отримали досить широке відображення в статтях Конституції України. Визначимо, що у сфері охорони життя та здоров’я людини Конституція України встановлює такі особисті права і свободи людини: право на життя та право на захист свого життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49).
Цивільний Кодекс України визначає здоров’я людини як особисте немайнове благо, що охороняється цивільним законодавством. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя. Також ЦК України встановлює, що захист особистого немайнового права від протиправних посягань здійснюється способами, встановленими главою 3 ЦК.
Особа, особисте немайнове право якої порушене, може вимагати припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення та відшкодування майнової та моральної (немайнової) шкоди, яка була нанесена особі внаслідок порушення його права. Для цього потрібно довести неправильність конкретних дій (бездіяльність) лікаря, сам факт заподіяння шкоди здоров’ю пацієнта, завдання йому матеріального й морального збитку, а також встановити відповідні причинно-наслідкові зв’язки. При цьому під матеріальним збитком прийнято розуміти насамперед витрати на неякісне лікування та всі наступні пов’язані з ним витрати (на повторну терапію, ліки, санаторно-курортне лікування) — доказами в цьому випадку можуть бути відповідні чеки, квитанції тощо. А під моральним збитком, маються на увазі втрати немайнового характеру через психічні (фізичні) страждання, завдані пацієнтові неправомірними діями. Заподіяння моральної шкоди підтверджується, зокрема, показаннями свідків, а розмір збитку судді визначають з урахуванням обставин справи.
Кримінальний Кодекс України у ст. 140 визначає, що невиконання чи неналежне виконання медичним працівником своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого, - карається позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.
Невиконання професійних обов'язків означає, що медичний працівник не вчиняє ті дії, які він в силу виконуваної роботи зобов'язаний був вчинити. Неналежне виконання професійних обов'язків має місце у тому разі, коли медичний працівник виконує свої обов'язки не у повному обсязі, недбало, поверхово, не так, як цього вимагають інтереси його професійної діяльності. Невиконання чи неналежне виконання відповідним суб'єктом своїх професійних обов'язків може бути як одноразовим, так і систематичним.
Злочин вважається закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого. Під тяжкими наслідками слід розуміти, наприклад, смерть людини, її самогубство, заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження, спричинення атрогенного захворювання.
Справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку.
27.09.2006 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва задовольнила частково апеляційну скаргу М. К. на рішення районного суду від 13.03.2006 р. у справі за заявою дільничного психіатра Лікарні П. Л. про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Вимоги та заперечення сторін. Рішення суду першої інстанції:
Рішенням районного суду від 13.03.2006 р. заяву дільничного психіатра Лікарні П. Л. про проведення психіатричного огляду М. К. у примусовому порядку задоволено.
В апеляційній скарзі М. К. просила скасувати постановлене у справі рішення ухвалити нове про відмову у задоволенні заяви. М. К. посилалась на те, шо справу розглянуто без її участі, про судове засідання вона не була повідомлена, а зроблені у рішенні висновки не підтверджуються належними доказами.
Мотиви, за якими апеляційний суд дійшов свого висновку:
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарга, перевіривши законність і обгрунтованість постановленого у справі рішення відповідно до ст. 303 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Згідно з поданою дільничним психіатром Лікарні П. Л. заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку в ній ставилось питання про проведення психіатричного огляду М. К. без її згоди.
Відповідно до ч. 2 ст. 281 ЦПК України справа за заявою про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядається в присутності особи, щодо якої вирішується питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку.
Як вбачається з матеріалів справи, М. К. участі в судовому засіданні не брала.
Даних про те, що судова повістка про виклик до суду була їй вручена в порядку, визначеному статтями 74 і 76 ЦПК України, відсутні.
За таких обставин суд мав відкласти розгляд справи, як це передбачено статтями 169 і 235 ЦПК України. З урахуванням викладеного постановлене у справі рішення підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд відповідно до ч. 4 ст. 311 ЦПК України. Оскільки справа направляється на новий розгляд, то апеляційна скарга задовольняється частково.
Отже, наслідки розгляду апеляційної скарги:
- апеляційну скаргу М. К. задоволено частково.
- рішення районного суду від 13.03.2006 р. скасовано, справа направлена на новий розгляд до того самого суду в іншому складі.
Отже, виходячи з принципу, закріпленого ст. 3 Закону “Про психіатричну допомогу”, а саме принципу презумпції психічного здоров’я, слід мати на увазі, що до набрання законної сили судовим рішенням особа не обмежується в правах, якими наділена згідно з Конституцією і законами України та може оскаржити висновок лікаря про наявність психічного захворювання.


Создан 26 дек 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником