FLAME LAWYER LADY // Сайт практикующего юриста

 

Навчання державних службовців

Наукова стаття



На сучасному етапі розвитку державності України суттєво зростають роль і значення професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, направлені на забезпечення підвищення ролі державної служби у сфері адміністративно-правового регулювання державно-службових відносин як суспільних відносин, що склалися у державі.
Державна служба - це суспільно корисна діяльність по здійсненню управління, його забезпеченню, обслуговуванню людей, яка виконується на професійній основі працівниками державних органів, пов’язана зі здійсненням функцій керівництва, управління, контролю, нагляду, обліку та з іншими формами державної діяльності. Вона спрямована на реалізацію компетенції відповідних державних органів і організацій, закріплюється в законах та інших нормативно-правових актах. Це публічна служба, одним із видів якої є і служба в органах місцевого самоврядування.
Правові засади організації і функціонування державної служби та служби в органах місцевого самоврядування закладені Конституцією України, згідно з якою основи державної служби визначаються виключно законами України. Це конституційне положення відкриває подальші можливості для становлення, розвитку і формування інституту законодавства про державну службу.
Особливо місце серед складових єдиної кадрової політики держави в інституті державної служби займає система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Її метою є досягнення державними службовцями, посадовими особами органів місцевого самоврядування високого професійного рівня, забезпечення суб’єктів владних повноважень кваліфікованими кадрами, здатними до ефективного управління, впровадження в практику новітніх технологій.
Підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування – це навчання з метою оновлення та розвитку їх знань і умінь, необхідних для ефективного вирішення завдань професійної діяльності на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування.
Нині в Україні діє система установ з підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, але в умовах сьогодення очевидним є те, що професійна підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації державних службовців як важливий інструмент у сфері державно-службових відносин не виконують в повному обсязі покладені на них завдання.
Державно-службові відносини в системі державної служби – під ними розуміють державно-правові відносини служби і державного службовця, що вступає на службу. Державно-службові відносини – це особові правові відносини, що визначають статус державного службовця, це відносини довіри, служби й відданості державного службовця, що принципово зумовлює права та обов’язки державних службовців.
Українськими науковцями, вченими інших держав зроблена спроба проаналізувати та зрозуміти практичну і теоретичну важливість інституту підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців. Протягом тривалого часу науковцями проведена робота з розробки та вивчення проблеми підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців.
Відповідно зростає потреба в науковому обгрунтуванні технологій підготовки державних службовців. Концептуальні основи підготовки кадрів державного управління в Україні досліджують українські фахівці В.Б.Авер’янов, В.П.Андрущенко, В.Г.Атаманчук, В.М.Бебик, Б.А.Гаєвський, М.Ф.Головатий, С.А.Калашнікова, В.М.Князєв, Б.О.Кравченко, В.Г.Кремень, В.І.Луговий, В.П.Лебединський, С.В.Майборода, П.І.Надолішній, Н.Р.Нижник, І.Ф.Надольний, М.І.Пірен, В.А.Ребкало, В.А.Скуратівський, В.П.Тронь та інші.
Дослідженням окремих проблем організації державної служби, аналізу освітніх потреб, змісту навчальних програм і відповідних методів підготовки державних службовців в Україні займаються українські вчені В.Ю.Биков, Д.І.Дзвінчук, С.Д.Дубенко, С.В.Крисюк, В.К.Майборода, П.С.Назимко, О.Ю.Оболенський, Н.Г.Протасова, В.Г.Яцуба та інші.
В юридичній літературі відносно підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців існують різні підходи, іноді вони суттєво відрізняються один від одного.
Основною метою даної публікації є комплексне вивчення системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації державних службовців.
Для досягнення мети було визначено такі завдання дослідження:
  проаналізувати результати досліджень, здійснених зарубіжними й вітчизняними науковцями, з проблем підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців в Україні для її цілісного розгляду;
  уточнити суть поняття “підготовка, перепідготовка, підвищення кваліфікації державних службовців”, і з’ясувати роль підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації державних службовців на сучасному етапі розвитку української державної служби;
  виявити основні тенденції системи підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації державних службовців в Україні;
  дослідити роль конкурсного відбору і його зв’язок з підготовкою українських державних службовців; простежити залежність між навчанням і службовим просуванням у українській державній службі;
  розробити практичні рекомендації у сфері підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації державних службовців в Україні.
Державно-службові відносини, пов’язані з управлінням, посадою, тобто державний службовець здійснює функції держави і вирішує коло дежавних завдань.
Службові правові відносини – це владні державно-правові відносини, що означає верховенство державного суверенітету й незалежності, суверенність владних дій державних службовців, можливість вживати організаційно-розпорядчі та адміністративні заходи, здійснювати адміністраційно-юрисдикційні дії як у самому органі державної служби, так і щодо зовнішніх суб’єктів права [1, с. __].
Разом з тим, аналіз досліджень організації й функціонування державних органів та їх апарату, проходження державної (публічної) служби та чинного у цій сфері законодавства дає підстави визнати, що після проголошення Україною незалежності адміністративно-правовою наукою не було зроблено комплексного дослідження проблем державної служби та запропоновано практиці суттєвих теоретичних концептуальних положень щодо правового регулювання державно-службових відносин, які б відповідали програмним політичним завданням і конституційним вимогам щодо створення законодавства про державну службу в напрямі визнання головним обов’язком держави забезпечення пріоритетів прав і свобод людини і громадянина.
Отже, призначення резерву кадрів деражвних службовців повинно бути гарантом:
 Стабільності державної служби;
 Забезпечення професіоналізму державної служби;
 Результативності та ефективного виконання компетенційних повноважень посадовців;
 підвищення професійної ділової активності державних службовців[1, с. 282].
Формування кадрового резерву законодавчо-врегульовано Положенням про формування кадрового резерву для державної служби, (затвердженого Постановою КМУ від 28.02.2001 № 199), проте не завжди забезпечує добір працівників, які здатні запроваджувати демократичні цінності правової держави та громадського суспільства, неухильно встановлювати права людини і громадянина.
Ті мають професійні навички, що грунтуються на сучасних спеціальних знаннях і аналітичних здібностях, для прийняття та успішної реалізації управлінських рішень.
У ході соціологічного опитування протягом лютого –квітня 2007 р. серед 219 осіб державних посадовців встановлено, що 81 людина не знає такого поняття взагалі, 124 особи – тлумачили як хто розуміє і лише 14 осіб відповіли та пов’язали свої дії з прийняттям та виконанням управлінських рішень.
Фацівці та науковці неодноразово наголошували, що суспільство й держава потребують підготовки нової генерації і підвищення кваліфікації вже працюючих керівників і фахівців органів державної влади та місцевого самоврядування (МСВ), формування реального та перспективного резерву їх кадрів, щоб своєчасно були підготовлені фахівці для заміщення нових посад, щоб покращувалось ефективність управлінського процесу [1, с. 356].
Найприоритетнішим напрямком соціально-економічного розвитку України, має стати розвиток системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців [6, с. __].
Становлення державної служби та системи підготовки кадрів до неї вібувається в умовах порадигми суспільного розвитку, типу культури, духовно-моральних орієнтирів.
У ході реформ і перетворень повільно, але підвищується роль особистісного чинника, наукових знань, професіоналізму та компетенційності кадрів державного апарату.
Нажаль, зміст та рівень спеціального, фахового, професійного навчання досі не відповідає стратегічним напрямам розбудови державності і аж ніяк не має випереджального характеру, не враховує високий динамізм соціального та економічного процесів, завдань і труднощів становлення нової моделі державної служби, кадрового забезпечення державної служби.
Потребують професійного навчання значна кількість службовців, а системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації кадрів якісного удосконалення.
Сучасний державний службовець має бути здатним проявляти самостійність, творчість і підприємливість на основі та у межах закону, бути готовим на особистий ризик заради державної справи, дотримання та захисту прав і свобод людини й громадянина.
Проте у жодній науковій роботі не знайдено обгрунтування потреби розвитку кар’єрного потенціалу державного службовця.
Виникають питання – чим буде стимульовано професійний розвиток та виконання обов’язків пересічного державного службовця, коли його кар’єрний потенціал залишиться нереалізованим, що спонукатиме його на постійне та ситсематичне підвищення свого освітянського рівня для підвищення професіоналізму, коли він не вбачає можливості для здійснення кар’єри.
Тому метою системи підготовки, перепідготовки та підвищення підготовки, яка має стати єдиною загально-національною, повинно бути забезпечення високого професіоналізму службовців, їх здатність повно забезпечувати вірішення нагальних завдань на виконання функцій держави.
Система потребує державного фінансування та відповідного наукового супроводження повинно вносити системний та комплексний характер у вигляді співпраці всіх вищих органів державної влади, у тому числі міністерств, відомств, та освітніх установ, зокрема, НДДУ.
Система підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців має допомогти кожному службовцеві збагатити його знання, вдосконалити навички та вміння, тобто реалізувати власний кар’єрний потенціал, свої інтереси, що сприятиме розвитку особистості [__, с. 35].
Систематична (не рідше 2 неділь двічі на рік) підвищення кваліфіцації дасть змогу державному службовцю особливо на регіональному рівні, швидко орієнтуватися у змінах у професійній діяльності, що останнім часом стає більш спеціалізованою.
На законодавчому рівні належить запровадити та забезпечити неперервність та обов’язковість навчання всіх службовців, не незалежно від прихильності керівництва, як це досі практикується, зокрема у Луганській області.
Єдина система навчання державних службовців за умови її випереджаючого характеру дасть змогу реалізувати кар’єрний потенціал державного службовця та спрямувати його на розробку та впровадження інноваційних рішень та досліджень у справі реалізації повноважень державної служби.
У сфері державної служби лише кожен п’ятий деравний службовець має доступ до сучасного інформаційного простору та лише кожен сотий – може дозволити собі на зарплату державного службовця дистанційне або заочне навчання у закладах вищої освіти для надбання знань деравної служби.
Направлення на навчання за спеціальністю магістр державної служби до закладів до отримання другої вищої освіти, здебільшого, надаються державними службовцями, які вияляють керівнику особисту відданість або мають інші, заокрема, родинні, стосунки. З них, отримавши освіту, до 79 % переходять до приватних структур, де отримують зарплату у декілька (або декільканадцять) разів вищу за оплату праці дежавної служби.
Пересічний державний службовець не лише не викориcтовує вітчизняний та зарубіжний досвід державного управління та державної служби у своїй роботі, він здебільшого не знає про його існування, або або немає часу його дослідити внаслідок виконання великого обсягу папірної роботи.
Ефективність функцінування загальної системи підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації державних службовців можливо, не лише за наявності державних потреб та відповідного фінансування а здебільшого – за особистої зацікавленості державних службовців у наслідках їх діяльності та можливості застосування високого освітнього рвіня у реалізації власного кар’єрного потенціалу.
І знову повертаємося до наболілого- державні службовці, які не потрапили до кадрового резерву, не мають змоги обійняти бажану посаду, хіба що за конкурсом, а ті державні службовці, які вже зараховані до кадрового резерву, не мають потреби обтяжувати себе новими знаннями, бо знають, що або безумовно отримують вакантну посаду, або рахуються у кадровому резерві формально, тобто, у обох випадках перспектива вимальована.
Мабуть, таки запровадження незалежного та неупередженого оцінювання наслідків навчання, професійних знань та умінь і особистості тісної значущості державного службовця, має бути умовою зарахування до списку резерву та наступного заміщення вакансії.
При цьому також варто на законодавчому рівні позбавити керівників державних органів управління (окрім, звісно, власних заступників), права приймати фацівців на роботу поза конкурсним відбором, а незалежним службам опрацювати критерій переваг у конкурсі, що дадуть претенденту право переважного заміщення вакансії.
В Україні належить внести зміни до ст. 29 ЗУ “Про державну службу”, та у тексті “результати навчання і підвищення кваліфікації є однією з підстав для просування по службі” виписати “є обов’язковою умовою для просування по службі та присвоєння чергового рангу, кваліфікаційного разряду, чину, звання, підвищення заробітної плати та надання пільг у межах чинного законодавства”, як це практикується у розвинутих державах (Франції, Німечини, Канаді тощо) [2, с. __].
Найважливішою за часом має стати форма підвищення кваліфікації державних службовців, така як навчання за тематичними короткостроковими та довготерміновими семінарами стажування, що забезпечить неперервність здобуття нових умінь протягом п’ятирічного терміну між атестаціями.
Особливе місце у професійній діяльності державного службовця має зайняти підготовка у магістратурі, аспірантурі та докторантурі, бо державна служба гостро досі відчуває нестачу спеціально підготовлених керівників, здатних працювати у сучасних умовах.
Діюча система підготовки магістров державного управління та державної служби, кандидатів та докторів наук у галузі “державного управління” – досить повільно забезпечує органи державної влади та місцевого самоврядування фахівцями високої кваліфікації, проте більшість таких кадрів, що мають призначатися на посади керівного складу, залишаються “за бортом”, а керівні посади до 70 % фахівці за кваліфікацією “спеціаліст”.
Багато говориться про вплив освітнього рівня на кар’єрний потенціал державного службовця та на підвищення сфери державного управління, проте на практиці “воз і нині там”, та у найближчому майбутньому змін не передбачається.
Професор Східно-українського державного університету Рач В.Н. наголошував ще у 1997 році, що методологічною основою оновлення та вдосконалення змісту професійного навчання має бути суб’єктно-дільнісний метод його формування [3, с. __], проте в 10 років потому зміст навчання не дуже наблизився до змісту професійної діяльності державного службовця.
Досі не сформовано позитивне ставлення о системи навчання, зокрема, щодо забезпечення його неперервності та обов’язковості ані з боку працівників органів державної влади та місцевого самоврядування.
Як і у наприкінці 20 століття досі живе стереотип: освіта – справа особиста [___, с. 40].
Тож доки системне професійне навчання не стане складовою їх професійної діяльності та обов’язковою вимогою-частиною діяльності державного управління, а не приватною особистою ініціативою, доти Україні не бачити високопрофесійної державної служби.
Дотепер не усунуто головну проблему – незапроваджено важелі, які мають формувати особисту відповідальність державного службовця за свій власний професійний розвиток, та не опрацьовано механізми використання кар’єрного потенціалу державного службовця.
Крім того, професійно працює система добору, просування по службі, періодичні атестації, а тестування взагалі відсутне.
Дотепер не створено в України мотиваційного механізму, який би поставив службовця перед необхідністю оновлення своїх професійних знань, умінь та навичок, як це прийнято у цивілізованих країнах.
Мотивація та відповідальність державного службовця за свій професійний розвиток підвищується за умов удосконалення порядку проведення атестації, та присвоєння чергового рангу. Також необхідно пов’язати службове просування, розмір зарплати з рівнем кваліфікації, компетенції, діловими якостями, щоб професійна підготовка, підвищення кваліфікації державного службовця стали підгрунтям побудови його професійної діяльності, службової кар’єри та розміри оплати праці.
Ефективне реформування правових і організаційних механізмів функціонування державної служби й підготовки державних службовців можливе за умови вивчення і використання особливостей зарубіжного досвіду. Тому виникає необхідність у проведенні спеціальних досліджень, присвячених аналізу світового досвіду побудови й ефективного функціонування системи державного управління в цілому та її важливої складової  підготовки державних службовців. Доцільним, зокрема, є вивчення досвіду державного управління у США, Англії та ін.
Успіх любих реформ залежить значною мірою від рівня зннь, умінь та навчок працівників кожної державної організації та їх здатності приймати самостійні ефективні рішення [4, с. __]
Освіта має стати безперервною, оскільки згодом знання отримані в будь-який час, почнуть “застарівати” швидше [4, с. __] стає малопридатною в практичному застосуванні в конеретних ситуаціях як професійних, так і життевих.
Андрелогіка – наука навчання дорослих. Андрологічний підхід грунтується на тому, що мета навчальної та освітньої діяльності полягає в сприянні розвитку та збагаченні цілісної особистості фахівця, прояву її самостійності, актуалізації наявних і потенційних здібностей та можливостей.
Школа гуманістичної психології, зокрема її представники А. Маслоу, та К. Роджерс, фактично обгрунтували провідну роль особистості в процесі власної освіти, законамірність зростання освітніх потреб людини та врахуванння переходу вікових особливостей з мірою дорослішання в особливості індивидуальні.
Андрогогіка – об’єднує знання про специфіку навчання дорослої людини з врахуванням її віку, освітніх та життєвих потреб, наявних і прихованих здібностей та можливостей, індивідуальних особливостей і досвіду, психіки і фізіології. Вона вивчає форми, методи та засоби організації навчання дорослих людей з метою поглиблення їх навчання, забезпечення їхніх освітніх потреб, підвищення операції наявності отрииаох освіти під час вирішення життєвих проблем, досягнення индивідуальних цілей, самореалізації особистості. [5, с. __]
Андрологічна модель навчання у середені 70-тих років ХХ століття пов’язала з іменем видатного американського андролога Маякома Науза, погляди якого розвинуті у працях Р. Хавінгерста, Е. Хофмана, А. Нокса, П. Джарвіса, Р. Сміта, та інших.
Її підходи широко застосовуються у сучних європейський та американсьих системах підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікаціях фахівців різних спеціальностей, зокрема державних.
Андрологічний підхід грунтується на їх принципових положеннях:
1. Провідна роль у власній освіті належить самому фахіцеві;
2. Навчання повинно виходити з індивідуальних особливостей того, хто навчається відповідати його індивідуальних освітнім потребам та стимулювати зростання цих потреб;
3. У процесі навчання слід використовувати внутрішні сили особистості, спиратися на природні прагнення людини до саморозвику, самодосконалення, активізувати суб’єктивну сферу фахівця;
4. Навчальний процес – вібдувається у спільній діяльності тих, хто навчає, з тими, хто навчається.
Цим навчання, що встановлюються викладачами, мають тісно переплітатися з цілями самоосвіти й само розвитку слухача.
Проблема професійної самореалізації державного службовця тіісно пов’язана з проблемою індивідуальних освітніх потреб, досвіду, здібностей, оскільки вони є вираженням індивідуальності та відбуваються на тому, які потенціал і як актуалізуються.
Особливість виступає як активний суб’єкт їх розвитку та застосування й відповідає за повноту реалізації потенційного в діяльності, вибір адекватного здібностям роду діяльності, оптимальне поєднання її видів, усвідомлення освітніх потреб, а також пошук та створення необхідних умов їх забезпечення та реалізації своїх здібностей.
Андрологічний підхід передбачає й урахування чиннка біологічного віку. Психологічна наука стверджує, що місткість люської пам’яті починає знижуватися вже наприкінці навчання у вищому навчальому закладі.
Соціальна психологія зазначає, що боілогічний вік фахівця визначає мотивацію до набуття нових знань – вона помітно слабшає, саме це не виключає можливостей підвищення ефективності навчання дорослих.
Кардинальні зміни в політичному, соціальному й економічному житті українського суспільства вимагають розробки нових методів, механізмів і технологій державного управління. Переосмислення ролі державних службовців на сучасному етапі становлення України як демократичної держави набуває особливої ваги. Саме тому надзвичайно актуальною стає сьогодні проблема вдосконалення системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців, професіоналізм і компетентність яких значною мірою зумовлюють ефективність усієї діяльності державного апарату у сфері державного управління. Напрямки дослідження цього питання є дуже важливим в умовах сьогодення.
Державна служба правової, демократичної, соціально-орієнтованої держави як Україна, повинна захищати права і свободи громадян, задовольняти їх соціальні потреби, сприяти реалізації їх інтересів, а відтак, суто правовий інститут державної служби трансформується в соціальний. Через те державний службовець повинен бути не просто кваліфікованим спеціалістом, а людиною із широким світоглядом, діловими й високими моральними якостями. Державні службовці будь-якого рівня, в тому числі й регіонального, мають бути готові й здатні до оперативного, гнучкого реагування на нові соціальні, економічні та інші проблеми, до сприйняття громадської думки.
Оскільки кадри  це особливий інструмент ефективного й послідовного здійснення зовнішньої і внутрішньої політики держави, то від їх професійної компетентності, моральності, бажання самовдосконалення й службового зростання значною мірою залежатимуть динамізм і результати перетворень як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.

Перелік використаних джерел:

1. Оболенський О.Ю. Основи державної служби. К.: КНЕУ, 2006 р.- 472 с.
2. Доповідь про статус державних службовців у Європі- Європейський Комітет у справах юридичного співробітництва (СДСІ), Париж, Офіс Ради Європи, 23-25 вересня 1998 р. – 92 с.
3. Рач В.А. Іноваційна діяльність: системні аспекти// Вісник східноукраїнського державного ініверсітету.- 1997. - № 2. – с. 120-127
4. с. 10. Підвищення кваліфікації державних службовців: Зб. Наук. Пр. кал. Авт.; Кер. П.С. Назимко. – К.: Вид-во УАДУ, 1999 . – 232 с
5. Knovle’s M.Tovasds a Model of Liverlong Edukation, с. 6

Анотація

Публікація присвячена дослідженню проблеми підготовки, перепідготоки та підвищення кваліфікації державних службовців для місцевих органів влади. Вивчається вітчизняний та закордонний досвід підготовки кадрів для державної служби й можливість його впровадження в умовах України.
Розглянуто концептуальні основи системи підготовки, перепідготовки, та підвищення кваліфікації державних службовців для державної служби й виявлено соціальні потреби українського суспільства й структур державної служби у професійно підготовлених кадрах.
На науковій основі розкрито організаційні і правові умови вдосконалення системи підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації державних службовців для місцевих органів влади як соціального інституту.

Ключові слова: підготовка, перепідготовка, кваліфікація, управління, система, підготовка кадрів органів влади,.


Создан 26 дек 2009



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником